Власне кажучи, от із цього все й почалося. Саме такий ракурс ,як на останньому фото, я побачила в інтернеті кілька років тому. Всі мої фіброчки, всі м’язи й жилочки, ще жодного разу не спробувавши, уже затанцювали в шаленому екстазі, розуміючи, що в такій позі ну дуже круто висіти. Час від часу гортаючи фото, я знову натрапляла на те, збережене. Однак до придбання найпершого гамака залишався ще рік, а все більше хотілося відірватися від 15- тилітнього перебування на килимку для йоги й полетіти. Потім з’явився найперший гамак, і ще не менше року я всіляко його періодично обкатувала з друзями, слабко уявляючи, куди це вирулить. А потім був… липкий страх лікарні (виживу? — не виживу? ), два місяці підготовки і довгі-предовгі півтора — поступової реабілітації після ювелірно виконаних процедур. І тільки після — вибухнуло, прорвало нестримно, не в змозі більше бути прихованим всередині ! Бо коли ми вискакуємо з капкана хвороби і розуміємо, що жити таки будемо, найперше, що змінюється — прояви характеру. Ви знали ? Сьогодні ж із превеликим задоволенням ділюсь : любіть нестримно те, що ви робите, і робіть те, що любите! Не продавайте людям свій продукт (яким би він не був) суто як бізнес, але транслюйте любов. Оце й увесь секрет успіху. Це відповідь на питання, чому в студії вільного місця ще треба дочекатись і звідки беру натхнення. Фото те, інтернетівське, я, до речі, досі бережу. Відповідні сертифікати маю. А на майстер-класах ми будемо відстежувати глибокий взаємозв’язок тілесного й душевного за допомогою безвідмовного інструмента — гамака для йоги. І ,якщо дозволять умови відкритого простору , обіцяю особливо смачну шавасану .
